Інокуляція і технологія вирощування сої в запитаннях та відповідях
07 Червня 2016

Коли йдеться про технологію вирощування сої, особливу увагу слід приділити інокуляції, оскільки це – економічно вигідний та екологічно чистий спосіб забезпечення рослин азотом. У цій статті відповімо на запитання, які найчастіше виникають у рільників, котрі  мають намір вирощувати сою із використанням інокулянтів.

Як краще обробляти ґрунт для культивування сої?

В Україні під посіви сої застосовують переважно класичний обробіток ґрунту і поверхневий, як з обертанням пласта, так і без нього. Вибір технології залежить, насамперед, від ґрунтово-кліматичної зони (кількості опадів за вегетаційний період, механічного складу ґрунту), матеріально-технічної бази господарства, стану забур’яненості поля, попередника, особливостей сорту. Практикується також нульова технологія вирощування цієї культури. Проте варто зважати на те, що нульовий обробіток ґрунту слід застосовувати на легких і добре окультурених ґрунтах із низьким ступенем забур’янення. Будь-яка технологія має забезпечити максимальне вологозбереження, щільність ґрунту 1,10–1,25 г/см3, знищення бур’янів (особливо коренепаросткових), рівну поверхню поля, в результаті чого сходи будуть дружними, а втрати під час збирання – меншими.

Чи обов’язково вносити під сівбу стартові добрива?

Потреба та норма внесення стартових добрив залежать від родючості ґрунту й кількості добрив, внесених восени під основний обробіток ґрунту. Розраховуючи норми застосування стартових добрив, слід пам’ятати, що внесення азоту понад 25–30 кг/га затримує утворення бульбочок і знижує активність азотфіксації.

Як впливає азотне підживлення на врожай сої, у яку фазу доцільно його проводити і в якій нормі?

Якщо насіння сої обробили якісним інокулянтом і висіяли у вологий ґрунт, бульбочкові бактерії зафіксують достатню для нормального розвитку рослин кількість атмосферного азоту. Проте впродовж вегетації сої необхідно візуально контролювати стан рослин і бульбочок. Про активну азотфіксацію свідчить червоне забарвлення бульбочок на їх розтині, кількість бульбочок не менше ніж 5 шт. на рослину, насичено-зелене забарвлення рослин.  У такому разі немає потреби підживлювати сою азотом. Та якщо стан бульбочок незадовільний, а рослини мають жовтаве забарвлення, слід провести 1–2 підживлення азотом (N30–45) у фазу бутонізації чи у період цвітіння.

Чи потрібно проводити повторну інокуляцію, якщо сою вирощують у короткоротаційній сівозміні?

Після розпаду бульбочок клітини бульбочкових бактерій потрапляють у ґрунт, і незначна їх кількість виживає за рахунок органічних речовин, що перебувають  у ґрунті. Але цієї кількості недостатньо для оптимальної азотфіксації наступного року. Природні штами ризобій, що мешкають у ґрунті, не є такими ефективними, як ті, що спеціально виведені для сучасних інокулянтів, тому не забезпечать достатньої фіксації азоту для нормального розвитку рослин сої. Для оптимального інфікування на одну насінину повинно потрапити не менше ніж 100–500 тис. клітин корисних бульбочкових бактерій, інакше вони не зможуть домінувати над іншими. Тому, як показала практика, економічно вигідно проводити інокуляцію високовірулентними штамами бактерій Bradyrhizobium japonicum під час кожного посіву сої.

Як впливає ґрунтова волога на ефективність азотфіксації бульбочковими бактеріями?

Процес азотфіксації бульбочкових бактерій відбувається в симбіозі з рослиною. Нестача вологи, як і перезволоження ґрунту, впливає безпосередньо на рослину, а вже потім на бульбочки. Тобто однією з причин зниження активності бульбочок за водного дефіциту є не прямий вплив нестачі вологи, а зниження інтенсивності фотосинтезу в рослині за таких умов. Що стосується перезволоження, то позаяк азотфіксуючі бактерії є аеробними, вони потребують достатньої кількості кисню. У результаті перезволоження знижується вміст кисню, отже, знижується азотфіксуюча активність бульбочок. Оптимальна вологість для розвитку бульбочкових бактерій становить 60–70% повної вологоємкості ґрунту, мінімальна – 16%. За нижчої вологості бактерії не гинуть, а зберігаються у неактивному стані. У разі стабілізації оптимального водного режиму ґрунту відновлюється й активна азотфіксація бактерій.

Чи доцільно застосовувати мікроелементи на сої? Коли і як їх вносити?

Мікроелементи надзвичайно важливі для росту і розвитку сої, бо їх наявність у доступній кількості є обов’язковою умовою інтенсивного засвоєння бульбочковими бактеріями азоту з повітря. Найважливіші з мікроелементів – бор (В), молібден (Мо), кобальт (Со). На ринку України є великий вибір мікродобрив, які спеціально розроблені для бобових культур і відрізняються лише відсотковим вмістом мікроелементів і формуляцією (сухі або рідкі). Мікроелементи у хелатній формі добре проникають крізь листкову поверхню, тому їх краще вносити позакоренево у фазі 6–7 листків і за 3–7 днів до початку цвітіння, а також у разі виявлення перших ознак їх дефіциту. Вносити потрібно  рано-вранці або ввечері. Норма витрати робочого розчину має становити 250–300 л/га. Можна їх вносити разом із пестицидами, але спочатку потрібно зробити тест на сумісність. За результатами загальновідомих досліджень, внесення мікроелементів на тлі інокуляції підвищує врожайність сої на 0,2–0,26 ц/га.

Чи сумісні інокулянти з пестицидами?

Слід пам’ятати, що бульбочкові бактерії – це живі організми, і деякі пестициди можуть справляти на них фітотоксичну дію. Ступінь негативного впливу залежить, насамперед, від діючої речовини та штаму бактерій.

Чи варто вносити фунгіциди під час вегетації?

Збудники хвороб є особливо небезпечними на полях, де сою вирощують як монокультуру. Найпоширенішими хворобами, що заподіюють велику шкоду посівам і різко знижують урожайність, вважають бактеріоз, аскохітоз, антракноз і фузаріоз. На полях, де сою вирощують уперше в структурі сівозміни, внесення фунгіциду планують виходячи з фітосанітарного стану культури попередника, інфекційного навантаження ґрунту, якості посівного матеріалу і прогнозів розвитку хвороб на наступний рік. Аби запобігти розвитку бактеріозу і кореневих гнилей, рекомендовано протруювати посівний матеріал відповідними фунгіцидами.У разі виявлення ознак захворювання слід застосовувати двокомпонентні препарати, дозволені для використання в Україні, які містять у своєму складі діючі речовини контактної та системної дії.